Родина Недовінчаних

В сім’ї Недовінчаних пріоритетом   виховання завжди були доброта, співчуття, при необхідності прийти на допомогу. В ті часи дуже поширеним був Тімурівський рух, діти змалечку привчались приходити на допомогу хворим, інвалідам, стареньким. Володимир Недовінчаний протягом багатьох років опікувався вчителькою-пенсіонеркою Марією Василівною Кононенко.

Таким він залишається і понині. Співпереживає і допомагає рідним, однокласникам. Це з його Ініціативизаснований благодійний фонд сім’і Недовінчаних «Золота осінь». Мета фонду-підтримувати обдарованих дітей музичних шкіл Лохвицького району, підтримувати юні таланти. Він добре знає, яка це тяжка праця бути учнем муз школи, адже він там навчався.Цю ініціативу підтримала сім’я Реуцьких-дочка Лариса,зятьВолодимир,діти Лариси і Володимира-Антон,Ксенія,Катерина.Сподіваємось,цю добру справу продовжать внуки,правнуки і праправнуки та всі небайдужі люди!

НЕДОВІНЧАНИЙ АНАТОЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

ПРИСВОЄНО ПОЧЕСНЕ ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦіВНИК КУЛЬТУРИ УКРАїНИ» ЗА ЗНАЧНИЙ ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК У РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА, ВАГОМІ ТВОРЧІ ЗДОБУТКИ ТА ВИСОКУ ПРОФЕСІЙНУ МАЙСТЕРНІСТЬ. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІД 7 ЛИСТОПАДА 2014 РОКУ  №856

Директор Лохвицької дитячої музичної школи Ім.І.О.Дунаєвського(1971-1999рр), культурно-громадський діяч,педагог,самодіяльний композитор-пісняр та обдарований виконавець. Анатолій Олександрович Недовінчаний нагороджений грамотами Організаційного комітету Республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва,як соліста Лохвицької самодіяльної народної хорової капели з присвоєнням звання Лауреата фестивалю (1972р.).,Лохвицької Ради голів профкомів працівників культури за особистий внесок у розвиток та поширення музичного мистецтва(1998р.),Лохвицького міського голови П.М.Реви за добросовісну і довголітню роботу на посаді директора музичної школи(1998),відділу культури Лохвицької  райдержадміністрації за багаторічну, сумлінну працю і виховання творчих талантів,розвитку музичного мистецтва в районі(1998р.),відділу культури Лохвицької райдержадміністрації за багаторічну роботу на посаді директора Лохвицької музичної школи ім.І.О.Дунаєвського та сумлінну працю з естетичного виховання підростаючого покоління(1998р.),управління культури Полтавської облдержадміністрації  за участь в обласному огляді-конкурсі родинних та сімейних ансамблів на традиційному святі»Роде наш красний»,активну концертну діяльність,популяризацію традиційного мистецтва та культури українського народу(2003р.).,відділу культури МиргородськоЇ райдержадміністраціЇ за 1-е місце в районному пісенному радіофестивалі «Таланти Миргородщини».,велику роботу з розвитку аматорського мистецтва рідного краю,значний внесок у скарбницю духовних цінностей українського народу(2004р.),відділу культури МиргородськоЇ райдержадміністрації за  вагомий творчий доробок самодіяльного композитора у справу поповнення репертуару аматорських колективів кращими творами пісенної творчості та перемогу в обласному фестивалі-конкурсі композиторів пісенного жанру «Журавлиний ключ»(2006р.).,Лохвицького міського голови В.І.Демчука як автору музики Гімну міста Лохвиця,за неоціненний творчий внесок у справу відродження та розвитку культури рідного краю. Дипломами управління культури Полтавської облдержадміністрації за участь в обласному огляді-конкурсі родинних та сімейних ансамблів на традиційному святі «Роде наш красний»,високу виконавську майстерність,збереження та примноження духовних надбань українського народу(2004р.),  1-го ступеня районного відділу культури Миргородської райдержадміністрації за перемогу а районному огляді-конкурсі військово-патріотичної пісні (2006р.),111-го ступеня управління культури  Полтавської облдержадміністрації як переможцю обласного конкурсу «Душа землі Полтавської» за написання творів для вокальних колективів,активну роботу з розвитку аматорського мистецтва Полтавщини (2012 р.)       Письменник,народний артист України Григорій Булах писав;»Прізвище композитора-пісняра Анатолія Недовінчаного завжди чомусь,коли його оголошують зі сцени,викликає щиру і доброзичливу посмішку. Кажуть,що в Лохвицькій козацькій   сотні служив колись вояком його древній пращур на прізвище Вінчаний. Так сталося,щокозак,закохавшись у вродливу дівчину,вже навіть став під вінець,та тієї самісінької миті десь з-під Лохвиці тривожно вдарили у похід козацькі тулумбаси. Гучна луна,перескочивши через зелені луги та заплави Посулля, долинула до Села Скоробагатьки(нині Гаївщина),і так   стривожила молоде серце,що юний козаченько Вінчаний,полишивши наречену,батьків,священиків і друзів,скочив на баского коня і вдарив галопом так,що аж курява піднялася за вершником.

Лишилась у  серці Анатолія Олександровича оця давня козацька легенда,а з нею Пісня,з якою він і пройшов усе своє творче і педагогічне життя:готував майбутніх музикантів, писав пісні,вірші,проводивФестивалі,мистецькіконкурси,пісеннісвята,виступав на ярмаркових дійствах.

Мабуть,усупереч отій козацькій» недовінчаності», він повінчався-таки… з Піснею,та отак разом зі своєю коханою дружиною Катериною у два чарівних голоси і несли її в світ,не даючи багато десятиліть нудьгувати ні своїм рідним селам,ні холодним хуторським клубам,ані людському серцю.»МИ- родом із Пісні!»- любив говорити Анатолій Олександрович»   (РЕСПУБЛІКАНСЬКА ГАЗЕТА»ОСВІТА УКРАІНИ»,»20 травня2005р.

Не могли ті скоробагатьківські (нині гаївщинські)куточки,що на Полтавщині,не зародити в його душі зерна любові. Світанковими росами на шовкових травах, солов’їними трелями,в мальовничому між гір’ї,одвічним пливом води в Сулі,стомленим спокоєм батьківської хати,в якій пізнього вечора чи в негоду здіймалася крилами задушевна  пісня… В такі чарівні хвилини,коли,здавалося,всезвичне,клопітне перестало існувати,п’ятирічне хлоп’я вбирало всім єством «дорослі слова:»Стоїть гора високая, попід горою гай…»

Народився тут Анатолій Олександрович Недовінчаний 22 березня 1938 року.

«У родині Недовінчаних пісня жила з діда-прадіда,і чимало співалося різних…але саме оцієї не міг я наслухатися,-згадував Анатолій Олександрович,-і тепер це пригадується,і сам собі наспівую:»А молодість не вернеться…»І часто  співав для мене своїм оксамитовим баритоном тато. Знаєте, в ті часи пісня часто збирала людей. За огірком,за капустою-яке тоді застілля було.Але співали ж як!А танці під гармошку чи баян!Дядько в мене був Іван – баяніст -самоучка. Військовий,капітан,загинув в Естонії. Як грав!..Передав він своєму сину Михайлу Минцю і мені цю любов до Музики, до баяна на все життя».

Мали чудовий голос,гарно співали батьки Анатолія-Олександра Михайлівна та Олександр Сафонович. З піснею прожила все своє життя сестра Галина Олександрівна.

Враження,дитячий праведний аналіз того,щовідбулося,вдячні спогади-все закладалося десь там у глибинах його душі. А пішов Анатолій до Скоробагатьківськоі семирічки-ніколи художньої самодіяльності не обминав, був солістом, приглядався до тих, хто грав на баяні, сам пробував грати.

Учитель школи Юрій Тимофійович Міщенко розгледів у семикласнику Анатолію музиканта, диригента. Якою ж радістю було для хлопчини,коли на районній олімпіаді Юрій Тимофійович, супроводжуючи хор на акордеоні,диригувати доручив саме йому,Недовінчаному. Щастю не було меж. А впевнено взяв у руки баян,коли навчався в середній школі с.Піски Лохвицького району. Це пізніше вже було очевидно,як дивно доля відводила його від інших шляхів і повертала на той,по якому треба було йти.

Закінчений диригентсько-хоровий відділ Гадяцького культосвітнього училища був певною сходинкою до майстерності. А ще… цей же відділ закінчувала тоді ж  і його майбутня дружина-Катерина Петрівна. Тож по направленню на роботу в Чорнухи,в районний Будинок культури,вже їхали молодою сім’єю. Він-художній керівник,вона-керівник хорового колективу РБК.А потім…Багато було потім. Анатолій Олександрович закінчив Луцьке музичне училище,музпедфакультет Рівненського педінституту,Катерина Петрівна-Ізмаільський педінститут. І паралельно з цим- їхнє батьківство. Молода сім’я виховувала доньку Ларису та сина Володимира.

Далі трудова діяльність Анатолія Олександровича Недовінчаного повністю пов’язана з музичною школою,спочатку в селищі Чорнухи,потім у м.Лохвиця. Двадцять вісім років він очолював Лохвицьку дитячу музичну школу ім..Дунаєвського. Господарські питання відбирають в нього багато сил і енергії,ремонти,добудовашколи,але він активний організатор роботи творчих колективів,конкурсів майстерності юних талантів і композиторів. І завжди знаходить добре слово,поради та заохочення.

У подружжя Недовінчаних різні місця роботи,але одне спільне,незмінне-енергія,творчий запал. Все частіше Анатолій Олександрович брав у руки баян і творив музику…Перші його пісні,які прозвучали у виступах колективів художньої самодіяльності,були «Очі дівочі» на слова М.Лисенка,»Молоді хлібороби» та «Журавлі» на слова Я.Кухаренка. Щаслива доля випала пісні      » Дівич-зілля»,слова Григорія Булаха. Крім районної сцени,вона звучала у виконанні Катерини та Анатолія Недовінчаних  і на обласній, і в славних колись «Сонячних кларнетах»,і на столичній сцені-в Палаці культури» Україна» та Народному Домі в Києві на ювілейному вечорі письменника і поета,народного артиста України Григорія Булаха. Скільки тоді було відгуків,листів із різних куточків України,і скрізь прохання:надіслати текст і ноти пісні. І нікому не було відмовлено,всімвідповіли,всім відправили…Багато років вона звучала з екранів телебачення та на радіо.

Письменник Михайло Міщенко писав тоді в одній із центральних газет:»Телебачення і радіо мені подарували пісенні перлини -«Калину»(Житомирщина) і «Дівич зілля»(Полтавщина). Це не пісні, а якісь чари,магія слова і мелодії. Честь і шана народним піснелюбам,що їх підхопили,віддали мільйонам».

З 1999 року Анатолій Олександрович разом із сім’єю живе і плідно працює в місті Миргород. З роками приходять майстерність,впевненість,виваженість. За цей час з’явилося понад чотирьох десятків його нових пісень,які все частіше пише на власні вірші. Він не обмежував  себе кабінетною творчою роботою,а охоче спілкувався з людьми,передавав свої твори в колективи художньої самодіяльності закладів освіти та культури.

Вокальний дует Катерини і Анатолія Недовінчаних  носить назву «Золота осінь». Їх голоси звучали в різних куточках України. Вони охоче брали участь у різних конкурсах,виступали перед земляками,ветеранами Великої Вітчизняної війни, воїнами -афганцями, матерями. Авторські пісні звучали У Лохвиці,Чорнухах, Оржиці, Шишаках,Великій Багачці,Миргороді та ін..Анатолій Олександрович,як справжній хліборобський син,закоханий у село,сільську природу,людей.Про них він писав, для них співав. Серед цих пісень «Жалданка»,»Лагідно дивляться зорі»,»Осінь золота»,»Лелеки над скошеним полем» та ін..Кілька пісень він присвятив своїй матусі,яка в голодні і холодні роки зберегла йому здоров’я і життя. Це,зокрема,»Пригорнимене,мамо»,»Маминаберізка»,»Червона хустина». Без сліз не можна слухати його пісні ,які полюбилися ветеранам та в дітям війни. Це «Син фронтовика»,»Діти війни». На зустрічах з воїнами-афганцями нікого не залишала байдужим пісня» Материнська туга». Анатолій Олександрович любив своє рідне село всією душею, вболівав за нього,чим міг-допомагав. Адже тут могили його батьків,рідних, тут живуть його односельці,однокласники,друзі,сусіди. Тому не випадково з’явилися на світ пісні « А я їдув Гаївщину»,»Там,де Красна гірка»,»Над Гаївщиною зоря»,»Село моє». Серед його творів частина пісень присвячена коханню,дружині,дітям та внукам,це» Кладочка вербова»,»Нас любов єднає»,»Спить моя голубка»,»Є у нас два сини»,»Спасибі матері».

Багато  ще творчих задумів було в Анатолія Олександровича. Але 26 квітня 2019 року його життя обірвалося. Похований по його заповіту в рідній Гаївщині поряд з батьками.

Творча праця його високо оцінена державою. УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАІНИ ВІД 7 ЛИСТОПАДА 2014 РОКУ ЙОМУ ПРИСВОЄНО ПОЧЕСНЕ ЗВАННЯ»ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК КУЛЬТУРИ» за значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва,вагомі творчі здобутки та професійну майстерність.

Родина глибоко шанує світлу пам’ять Анатолія Олександровича,заснувала фонд» Сім’ї Недовінчаних» для підтримки  обдарованих дітей музичних шкіл Лохвицького району.